Естетичний досвід як патологічні дискурси відрази та меланхолії у творчості З. Бексінського

Анотація

У статті розглядається феномен естетичного досвіду з точки зору патологізації повсякденних дискурсів у системі координат Я/символічний порядок, в якій домінує трансгресоване, близьке до розпаду та можливої символічної смерті, Я. Той етап, на якому Я, перетнувши символічні кордони, залишається мінімально читабельним, постає своєрідним процесом здійснення естетичного досвіду та набуття ним статусу примордіальної апріорної структури.

Проблема полягає в утриманні ледве вловимої межі, про яку не можна сказати остаточно, чи існує вона направду чи ні. Стаття екземпліфікує патологічні дискурси творчістю Бексінського, а саме – його численними способами артикуляції невимовного. Однак артикульоване невимовне, подібно до таких культурно обумовлених реакцій, як відраза та меланхолія, свідчить про подвійну смерть предмета дискурсу: одного разу під час сепарації від примордіального, досимволічного світу та другого – під час порушення символічних кордонів та парадоксального увічнення, що завдячує наявним межам. Одним із завдань статті є виявлення калейдоскопу образів та субобразів, які нескінченно перероджуються на полотнах Бексінського в контексті мотиву розп'яття та пов'язаного з цим значення Христового тіла разом із химерними навколишніми об'єктами. Проблема виникнення естетичного досвіду паралелізується зі стадіями психосексуального розвитку людського буття, в яких на противагу класичному фрейдизму акцентується увага на постаті матері, що бере на озброєння французький філософ Кристєва.