Око камери: фотографічний погляд і питання візуального насильства

Анотація

Вступ. У цій статті автор розглядає структуру та форми функціювання фотографії як візуальної практики. Феномен фотографії як технологічно, так і історично пов'язаний з розвитком військової оптики, однак метафора вбивчого погляду увійшла в культурний лексикон набагато раніше. Мета статті – розкрити співвідношення поетики та етики фотографії як візуальної практики, а також проблему відповідальності погляду фотографа. Методи. Здійснено порівняльний аналіз зі специфікою організації та трансформації практики погляду в логіці вогнепальної зброї. У цьому контексті розглянуто синтагматичні зв'язки лексичних одиниць, що породжують наступні практики та спільні метафоричні зв'язки. Особливе місце відведено диференціації лексичних одиниць метафори смерті в контексті функціювання практики та дискурсу фотографії. У методологійній площині виокремлено одиниці текстового та лінгвістичного аналізу в контексті семіотики та тропології візуальної культури. Результати. Обґрунтовано засади антропологічної моделі "розщепленого суб'єкта", що формується візуальною практикою фотографії не лише в контексті протиставлення фотографа та того, кого фотографують, як іноформи суб'єкт-об'єктної опозиції, але й міри насильства фотографії як культурного продукту, споживання якого формує динаміку погляду споживача та підстави комунікації спільноти як споживацької аудиторії з цього приводу. Висновки. У підсумку автор доходить висновку про взаємозв'язок удосконалення техніки фотографічної апаратури, що розширює соціальне коло її споживачів та відповідно форми їх комунікації. Геометричне зростання практик фотографування трансформує форми соціального контролю, зокрема технологізує практику паноптизму. Соціальний тиск погляду чужого породжує "неминучість модальності побаченого" (Д. Джойс) та перманентність присутності Іншого.