МЕХАНІЗМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗІЇ В СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ СУЧАСНОГО МУЗЕЮ
DOI:
https://doi.org/10.17721/UCS.2026.1(18).09Ключові слова:
соціокультурний менеджмент, музейна інституція, інклюзія, безбар'єрність, воєнний стан, партисипація, цифрова трансформація, соціокультурна реабілітаціяАнотація
Вступ. У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та аналіз прикладних моделей соціокультурного менеджменту, спрямованих на імплементацію інклюзивних механізмів у діяльність сучасних українських музеїв. Актуальність дослідження зумовлена екзистенційними викликами повномасштабної війни, що призвели до стрімкого збільшення людей з інвалідністю (3,4 млн осіб на кінець 2025 року) та потреби в реконцептуалізації музею як агента соціокультурної реабілітації. Мета роботи полягає у виявленні та типізації управлінських інструментів, що забезпечують резильєнтність інституцій та реалізацію принципів безбар'єрності згідно з Національною стратегією до 2030 року.
Методи. Методологічну основу дослідження становить комплексний підхід, що базується на міждисциплінарному синтезі інструментарію культурології, менеджменту соціокультурної діяльності та прикладної етики. У межах дослідження застосовано дескриптивний і компаративний методи, метод кейс-стаді, здійснено аналіз нормативно-правової бази.
Результати. Визначено, що ефективність інклюзивного менеджменту детермінується чотирма взаємопов'язаними механізмами. Організаційно-структурний механізм передбачає інституціалізацію спеціалізованих підрозділів (досвід НМІУ), що перетворює інклюзію на професійну штатну діяльність. Комунікаційно-технологічний механізм базується на цифровій трансформації та мультисенсорності, де імерсивні технології та віртуальні інтерфейси (NAMU, Софія Київська) стають когнітивними медіаторами в умовах фізичних бар'єрів війни. Кадрово-етичний механізм фокусується на формуванні емпатійної компетентності персоналу та впровадженні "травма-інформованого" підходу. Моніторингово-адаптивний механізм забезпечує валідацію змін через партисипативні практики та оцінку реального соціального впливу (social impact assessment).
Висновки. Доведено, що соціокультурний менеджмент безбар'єрності в Україні еволюціонував до стану "екстремальної інклюзії", де музей постає простором національної терапії та соціальної медіації. Встановлено, що системна інтеграція організаційних, цифрових та аксіологічних чинників дозволяє музеям функціонувати як "інституціям без стін", забезпечуючи безперервність культурної комунікації. Практичне значення результатів полягає у можливості екстраполяції виявлених моделей на широку мережу регіональних закладів культури для зміцнення соціального капіталу держави у повоєнний період.
Посилання
Гончарова, О. (2023). Музейне середовище в умовах інклюзивних викликів: управлінський аспект. Культура і сучасність, 2, 36–41. https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2023.286813
Гребенюк, Т., Сасіна, І. (Ред.). (2025). Музей як терапевтичний простір: матеріали науково-практичного семінару. Видавничий дім «Гельветика».
Кабінет Міністрів України. (2021). Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. https://www.kmu.gov.ua
Кабінет Міністрів України. (2025). Стратегія розвитку культури в Україні на період до 2030 року. https://www.kmu.gov.ua
Кабінет Міністрів України. (2025). План заходів на 2025–2026 роки з реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. https://www.kmu.gov.ua
Ключко, Ю. (2022). Професійна етика працівників сфери культури в умовах воєнного стану. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, 2, 15–21. https://doi.org/10.32461/2226-3209.2.2022.261109
Кундеревич, О., Кириленко, К., Бенюк, О. (2021). Імерсія як культурний феномен: філософсько-мистецький дискурс. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, 3, 24–30. https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2021.242854
Осадча, О. (2023). Цифровізація музейних ресурсів як чинник збереження національної ідентичності. Питання культурології, 41, 56–63. https://doi.org/10.31866/2410-1311.41.2023.282561
Русаков, С. (2023). Вплив імерсивних технологій на сприйняття мистецтва в контексті трансформації сучасного артринку: культурологічні аспекти дослідження. Питання культурології, 41, 121–133. https://doi.org/10.31866/2410-1311.41.2023.276701
Семеновський, А. (2026). Управлінські можливості соціокультурних установ у формуванні безбар'єрного доступу. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, 18(31), 1462–1468.
Тормахова, А., Алексієнко, О. (2025). Цифрова трансформація сучасних українських виставково-експозиційних практик. Українські культурологічні студії, 1(16), 67–72. https://doi.org/10.17721/UCS.2025.1(16).10
Чубрей, О., Яворська, В., Чубрей, М.-А. (2024). Архітектурна доступність та інклюзивна екскурсійна діяльність: український контекст. Географія та туризм, 30, 112–119.
Шевченко, В. (2026). Доступність як стандарт сучасності: етика та практика інклюзивної комунікації. Либідь.
Dodd, J., & Sandell, R. (2020). Changing tunes: Museums and the inclusive strategy. Routledge.
Jones, C. (2020). Strategic management of inclusive cultural institutions. Oxford University Press.
Kleege, G. (2018). More than meets the eye: What blindness brings to art. Yale University Press.
Sandell, R. (2017). Museums, prejudice and the reframing of difference. Routledge.
Simon, N. (2010). The participatory museum. Museum 2.0.
Wyman, B., Smith, S. (2011). Digital storytelling in museums: Narrative as a tool for inclusion. Museum Management and Curatorship, 26(5), 461–475. https://doi.org/10.1080/09647775.2011.621731
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2026 Вікторія Ількович

Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Ознайомтеся з політикою за посиланням: https://ucs.knu.ua/law




















